27 липня 2010 року Божого відбувся окружний новацький табір під загадковою назвою „ Держава Аратта„. З усієї Львівської округи ( окрім новацтва станиці Стрий) зібралися і разом таборували дванадцять днів дівчата, хлопці та їх виховники з Сокаля, Куличкова, Забужжя, Двірців, Самбора, Львова.
Дванадцять днів разом на теренах Перемишлянщини, серед затишного лісу, близько села Лагодів. Нас гостинно, вже вкотре, примав у своїх володіннях пан Андрій і ми за це йому вдячні.
Отож, 50 дорослих і малих, мальовнича місцина, пластова романтика ( намети, тенти, в”язані столи, лісова лятрина, брама, залишена нам юнацтвом, яке таборувало трошки швидше ...) - усе це - у державі Аратта. Що ж це за країна така ? А усе досить просто: ще до трипілля існувала така держава, кути якої зачіпали Львівську область, центральну та південну Україну; народ цієї держави був мирним, займалися вони в основному скотарством, землеробством, вміли робити вироби з глини, чудово будували свої сонячні міста, любили природу і світ, навіть розумілися на космічних процесах. І ми так жили – малу свою територію, своє житло, свої гроші, які зароблялися у визначений час новаками, творили піскові міста, змагалися на Олімпіаді, майстрували з глини, малювали, співали, мандрували, грали у різні ігри, веселилися на атракціонах під час Лагодівських Фестин. Про це окремо. Усі 50 ( навіть кухарочка- художниця Іринка ) безпосередньо приймали участь у перших Фестинах Лагодова, які були приурочені дню народженню села ( приблизно 750 років ! ) а також обжинкам. Ми відповідали за атракціони та пластову Ватру. Та, мабуть найбільше запам”ятаються нам усім танці під живу музику !!! Справа у тім, що нас було багато і ми були організовані і ...просто веселі і запальні – тому без зволікань, перші були у всьому – співали, забавляли місцевих жителів нашими пластовими іграми, традиційними народними забавами , навіть мали до виступу свій ансамбль, який потішив усіх запальним таночком. Багато людей до нас підходило і відзначили, що ми є дружні, організовані, привітні і...гарні українці, які поважають і знають традиції свого народу.
Окремо хочу відзначити те, що ми дуже багато мандрували ( на місці табору неможливо було знаходитися через нашестя комарів!) – тому старалися більше бути у тій місцевості, де їх нема – тричі на горі Кам’яниця, двічі на озері, три рази у селі, мали дві великі мандрівки до Унева та Свіржа.
Цього року Унівський монастир зустрів нас досить байдужо – протягом трьох годин ми чекали на екскурсію, ховаючись від жагучого сонця під великими деревами, перечекали обідню перерву і гірко відзначили, що у пріоритеті є далі іноземні гості, аніж свої ... Ми мали нагоду навчитися чекати, терпіти труднощі, стримуватися і при цьому залишилися доброзичливими і вдячними Творцю за гарний День і Чудові Спогади. Саме місце, щира молитва, цілюща водичка сприяли цьому.
В переддень до закриття табору ми мандрували до Свірзького замку – і мали особливу нагоду поблукати по кімнатам, коридорам , підвалам сьогодні зруйнованої а колись розкішної резиденції графів Цетнерів. Ми мали чудовий короткий екскурс від пана Володимира Миколайовича і зрозуміли, що у найближчому часі неможливо буде туди потрапити усім бажаючим, бо планують розпочати реставраційні роботи і там буде дорогий готель.
Усі дванадцять днів ми мріяли про дощ! Бо так замучила нас спека і комарі... Та сталося як завжди невчасно – дощ пішов на останній день – і ми ледве встигли у проміжках між ним закрити табір і згорнути намети! До нас не зміг добратися через болото автобус і ми під дощем знову мандрували, як справжнє юнацтво до траси ( виряд нам возили декілька разів легковою машиною ) – але додому добралися добре, хоча були трошки мокрі. ...Коли ви зимовими вечорами переглянете фотографії з табору – нехай ці світлини зігріють Вас добрими спогадами про чудову дитячу українську Державу, у якій ми жили...
Комендант табору с.о. Оксана Яблонська, ПС
|
